Його унікальний архітектурний ансамбль відомий далеко за межами України.
Майдан та будівлі навколо нього були побудовані в кінці 1920-х – на початку 1930-х років ХХ століття. Цей період став поворотним моментом для містобудування Харкова.
Майдан Свободи – один з найбільших майданів у світі (майже 12 гектарів). Просторово поділений на прямокутну частину, яка виходить на вулицю Сумську і є головним місцем для зустрічей у місті, і на округлу частину, що прилягає до проспекту Леніна і в центрі якої посаджено парк.
Довжина майдану – 750 м, ширина прямокутної частини – 130 м, діаметр кругу – 350 м. Незвичайною формою, яка нагадує колбу, майдан завдячує зусиллям, які було покладено для того, щоб зробити його вигляд більш виразним. З північного боку до майдану прилягає готель «Харків» і офісні будівлі. Зі сходу (з боку вулиці Сумської) – будівля Харківської обласної державної адміністрації. Уздовж південного боку майдану розташовано Палац молоді і сад імені Тараса Шевченка. У круговій частині майдану розташовано три головні будівлі: Держпром, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна та Військовий університет (тепер навчальний корпус ХНУ ім. В.Н.Каразіна).
Територія, розташована на північний схід від Сумської вулиці, в ХІХ — на початку ХХ століття належала університету. На ній розміщувалися клініки та навчальні корпуса факультету, за якими лежали пустирі, що перепиналися ярами, зокрема Шатиловим яром (засипаний в 1930-х роках.
До революції місце теперішньої частково займала невелика вимощена Ветеринарна площа, названа через двоповерхову будівлю Ветеринарного інституту. По суті, це був пустир.
Окрім інститута, на Ветеринарну площу виходили будівлі хірургічного корпусу інституту.
У 1924 році, враховуючи ріст столиці УРСР, архітектором В.К. Троценком була розроблена попередня схема цього району Харкова, пізніше названого Держпром'єм.
За планом були розбиті квартали у вигляді концентричних кілець: 1, 2, 3 і 4-та Кільцеві вулиці, що нині відповідно проспект Правди, Чічібабина, Данилевського, Культури; розділені радіальними вулицями: 1, 2, 3 і 4-ю Радіальними, нині Анрі Барбюса, Ромена Ролана, проспект Леніна та Ярослава Галана. Радіальними були також Клочківський узвіз (Пасіонарії) та вулиця Тринклера. Пробивання декількох радіальних вулиць за планом Троценко не було реалізоване: тих, що йдуть через сад Шевченка (там їх замінили алеї, зокрема Університетська алея), а вулиця Галана виявилася відрізаною від площі.
У 1925 за ініціативою Дзержинського було дозволено спорудити Будинок Державної промисловості. Для нього відвели три суміжні квартали на внутрішньому кільці. Це поклало початок формуванню нового району з площею в центрі, яка обмежилася Держпромом. Щоб відкрити вид на «перший радянський небосяг» з боку Сумської вулиці, потрібно було значно зрізати землю та зачистити від малоповерхової забудови велику ділянку.
Одна з найбільших у світі площ вийшла незвичної форми у вигляді хімічної реторти. Прагнення надати площі більш чітку конфігурацію призвело до її просторового розчленування на прямокутну частину, що слугує головним міським форумом, та круглу, в центрі якої до війни була величезна клумба, а потім на її місці було спорудження Круглий сквер (1965).
Суперечки про форму площі та межі її частин велися до 1920-х років. Планувалося навіть розділити площу на дві, а між ними від саду Шевченка до майбутнього готелю «Інтернаціонал» побудувати монументальну будівлю, яка продовжувала б вулицю Тринклера. Від цього плану відмовилися, але архітектурно підкреслили різницю між частинами площі, встановивши пам'ятник Леніну на межі двох частин у 1963.
Пам'ятник В. І. Леніну був відкритий 5 листопада 1963 року. Загальна його висота — 20,2 м, висота бронзової скульптури Леніна — 8,5 м. П'єдестал виконаний із червоного граніту. На постаменті висічені тематичні рельєфи, що зображують групу революціонерів, які йдуть під червоним прапором на бій за радянську владу, і групу трудівників країни — будівельників комуністичного суспільства. Автори проекту пам'ятника — скульптори М. Вронський, А. Олійник, архітектор А. Сидоренко.
У 1990-х деякий час носила назву Площа Незалежності, а з 1998 називається Площею Свободи.
Повернутися на головну