Свято-Благовіщенський кафедральний собор у місті Харків. Є кафедральним у Харківській єпархії Української православної церкви Московського патріархату.
Перша церква в ім'я Благовіщення Пресвятої Богородиці заснована близько 1655 р., одночасно з Миколаївською та Різдвяною.
Дерев'яний однопрестольний храм Залопанського приходу був виконаний у традиційних українських трикупольних формах з окремою дерев'яною рубаною дзвіницею і обнесений тином замість огорожі. Бурхливий розвиток поселення дав поштовх до розширення приходу: згідно з Куряжськими актами 1720 в штаті церкви знаходяться вже двоє священиків. Після великої пожежі в 1738 р. відновлена в тому ж вигляді. Зображення збереглося на плані міста 1787-го року.
Зі священиків цього періоду відомі: о. Олексій (Курязькі акти 1659 року), о. Павло (Курязькі акти 1701 і 1713 років), Іоанн Матвєєв (†1738 р.) і його товариш по службі Автоном Захар'єв (†1779 р.), Герасим Слівіцький і Петро Рожанський, його товариш по службі прот. Матвій Рожанський.
В 1789-у був закладений новий кам'яний однокупольний храм у стилі раннього класицизму за проектом Петра Ярославського освячений 8 вересня 1794 р. Як і всі парафіяльні церкви Харкова, був однопрестольним до 1830-их, коли зростання населення викликало необхідність розширення старих харківських храмів. У 1836-1838 рр. були прибудовані боковий вівтар в ім'я св. великомученика Іоанна Воїна та Святої Варвари. Головним їх упорядником був церковний староста купець Олександр Дмитрович Скрипник. У 1844-1846 роках проведено капітальний ремонт. Стараннями підполковника М. І. Батезатула голови на церкви, іконостас, горішнє місце, жертовник і затінок над престолом були визолочені "кращим червоним золотом.
У 1846-1863 роках церква носила титул «градського собору». Опис згідно з відомістю по харківському градському благочинию за 1858 р.:
У цьому ж році у зв'язку зі збільшенням приходу було піднято питання про кардинальну реставрацію храму, але залишився відкритим, а церква була лише трохи розширена. 22 листопада 1887 року з ініціативи невеликого гуртка іменитих і заможних парафіян і з дозволу архієпископа Амвросія (Ключарева) відбулися розширені збори парафіян, на якому одностайно прийнято рішення про будівництво нового храму.
Урочисте закладання нової церкви було здійснено 2 жовтня 1888 року поруч зі старим храмом, який діяв під час дванадцятирічного будівництва. За дорученням будівельного комітету проект був розроблений архітектором Харківського технологічного інституту професором Михайлом Ловцовим членом Благовіщенського приходу. Фінансування будівництва здійснювалося в основному за рахунок численних і щедрих пожертвувань купців, як харківських, так і з інших міст. Всі витрати по спорудженню церкви і внутрішньому оздобленню обійшлися в 400 000 рублів, однієї цегли було використано близько 7 мільйонів.
Сміливо експериментуючи в модному візантійському стилі з елементами еклектики, архітектор надає храму, увінчаного традиційним пятиглав'єм, давньовізантійських напівсферичних обрисів та протиставляє його масивному об'єму (34 м лицьового фасаду на 59 м висоти) легкість псевдоготичної ярусної дзвіниці (80 м). Велика кількість деталей і поліхромне рішення фасадів з чергуванням горизонтальних рядів червоної цегли і світлої штукатурки створюють своєрідний храму легко запам'ятовується.
Церква була закінчена і освячена в 1901 році. Тоді ж знесено старий храм, з якого в новий були перенесені найбільш шановані ікони Спасителя, Божої Матері, Миколи Чудотворця, Іоанна Воїна, великомучениці Варвари. Один з найбільших храмів Російської імперії вміщував близько 4 000 чоловік. Іконостас з білого каррарського мармуру був виконаний московським майстром Василем Орловим. 29 ікон головного іконостасу — Андрій Данилевський (Санкт-Петербурзька Імператорська академія мистецтв), ікони бічних іконостасів — Михайло Михайлов , настінний розпис І.М. Святенко (Харків). Основні іконографічні мотиви взяті з київського Володимирського собору і частково з храму Христа Спасителя у Москві. Бічні апсиди, як і в колишній Благовіщенській церкві, в ім'я святого великомученика Іоанна Воїна і святої великомучениці Варвари. У цокольному хрестольному храмі престол на честь Усіх Святих.
16 листопада 1919 року з правого боку собору була освячена церква в ім'я преп. Антонія Римлянина. Восени 1921 року в каплицю з північного боку дзвіниці була перенесена колишня домова церква Другої чоловічої гімназії в ім'я преп. Сергія Радонезького.
З 1922 по 1924 року за собор йшла посилена боротьба різних православних юрисдикцій. 22 березня 1923 року була спроба закриття храму, повторювалася і надалі. До 1925 р. ситуація дещо стабілізувалася. З 1925 по 1926 рр. в будівлі собору навіть проводилися, з дозволу влади, концерти духовної музики.
14 лютого 1930 року постановою секретаріату ВУЦВК собор був остаточно закритий. Згідно з постановою, приміщення храму мало бути використане для культурних цілей. Однак, за свідченнями старожилів, деякий час в його приміщеннях знаходились стайня і склад нафтопродуктів.
Як й інші харківські церкви, собор був відкритий для богослужінь в роки нацистської окупації. Після звільнення Харкова залишається діючим храмом. У 1946 р. стає кафедральним собором, єпархіальним центром, яким залишається і понині. У 1948 р. сюди були перенесені з Покровського монастиря мощі святителя харківського Мелетія, а з музею — мощі св. Афанасія Пателарія Патріарха Константинопольського.
У липні 1974 р. грозовий шквал обрушив чавунний хрест дзвіниці.
У 1993 р. в соборі були розташовані мощі священномученика Олександра (Петровського) харківського архієпископа, репресованого в 1938 р.
У липні 1996 р. новий сталевий хрест був погнутий сильним вітром. У червні 1997 р. відновлений хрест разом з верхньою частиною бані було знищено пожежею, що виникла у верхній частині підкупольного приміщення при проведенні зварювальних робіт. Після ремонту купола висота дзвіниці збільшилася.
У 2007-2008 роках навколо храму влаштована нова огорожа, яка підкреслила його монументальність.
Повернутися на головну