1923 рік був переломним в роботі колектива Панютинського паровозного депо і майстерень. Вже з червня 1923 року вони перестали отримувати дотацію від держави і не тільки почали покривати витрати, але й давати прибуток.
У 1926 році почалась реконструкція Панютинських паравозних майстерень. За рішенням НКПС на базі депо й майстерень створювався вагоноремонтний завод.
Початок реконструкції для колектива вагоноремонтних майстерень був початком нового трудового підйому. Перебудова підприємства пробудила творчу ініціативу працівників, підвищила їхню свідомість і відповідальність перед державою за виконання виробничої програми, яка з року в рік збільшувалась.
Старі дореволюційні майстерні на очах працівників перетворились в індустріальне підприємство - вагоноремонтний завод. Це забов'язувало людей працювати ще краще.
Реконструкція йшла прискореними темпами.
У 1926 році в селищі відкривається залізничне училище, яке приступило до підготовки кадрів вагоноремонтників не тільки для завода, але й для інших підприємств.
У середині 1932 року почалась нова реконструкція завода, яка завершилась у 1935 році.
Були збудовані вагонозбірний цех,
розширені під'їзні шляхи та електростанція. Виріс корпус деревообробного цеху, був побудований склад металів, з'явилась естакада. Були також розширені ковальський і механічний цехи, інструментальне відділення, створене ремонтно-будівельне відділення.
Робоче селище росло майже на очах. Широкий розмах отримало індивідуальне будівництво. Якщо до 1917 року в Панютиному нараховувалося вісім вулиць, то в 1940 році їх було вже більше тридцяти. Майже біля кожного будинку був фруктовий сад, уздовж вулиць росли фруктові дерева. З року в рік підвищувався матеріальний і культурний рівень трудівників заводу.