Широкий розвиток залізничної мережі (кінець XIX- початок XX ст.) спричинив створення на залізниці ряду вагонних і паровозних депо.
У 1869 році у зв'язку з будівництвом Курсько - Харківсько - Азовської залізниці стали до ладу Панютинське паровозне депо і вагонні майстерні. Будівництво велось швидкими, для того часу, темпами. Благо, нестачі в рабочій силі не було.
В Панютине з багатьох сіл Росії та України в пошуках джерела існування потяглись селяни, пограбовані та розорені поміщиками і царським самовладдям. Одні приїхали сюди на заморених конях, інші прийшли в потертих постолах, узявши з собою кирки, лопати і сокири.
Умови праці будівельників були виключно тяжкими. Жили вони в швидко збудованих бараках, сирих та темних землянках, які були перенаселені. Вночі від вологи та випарень нічим було дихати. Харчування було нікчемним, експлуатація жорсткою, заробітна плата - мізерною, а робочий день - від сходу до заходу сонця.
В семи верстах від селища Панютине знаходилось селище Лозова. Тут у 1868 році почалось будівництво залізничної станції. В офіційних документах тих часів ця станція називалася Лозова-Севастопольська, а станція Панютине - Лозова-Азовська, але ця назва не залишилася. Станція і до цього часу носить назву Панютине.
Ремонтники Панютинського паровозного депо й вагонних майстерень одними з перших підтримали в лютому 1892 року страйк працівників Харківських вагонних майстерень. Три роки потому в Панютинському паровозному депо й майстернях був організований марксистський гурток. З цього часу панютинські ремонтники разом з залізничниками Південної дороги приймали активну участь у революційному русі. Зі зброєю в руках захищали вони молоду Радянську Республіку.